Коли. Буденність. Розділена. Крапкама. Або. Щоденник. В двох. Словах.

Львів. Пологовий будинок №1. Свідоцтво про народження. Рокуш Софія Ігорівна. «Pampers». Шампанське «Одеса». Волга. Вул.Володимира Великого. Торт «Мімоза». «Німіроф». «Лавацца». Собор Св. Юра. Отець Володимир Батиш. Свідоцтво про Хрещення і Миропомазання.  Фото від Юліанни Паг. Львівська обласна дитяча лікарня. Коклюш. Дит‘ясла. Какао з «Марією». Дитячий садок «Берізка». 1 Вересня. Буквар. Львівська студія бального танцю. Міжнародний фестиваль  «Сальса». Лауреат І-го ступеня. Купідон. Віталій Кульчицький. Експрессо. Львівський театр опери та балету. Сьомий ряд. Бетховен. Франція. Тепер Париж. Крем-брюле. Перстень «Zarina». Марш Мендельсона. РАЦС Галицького району. Кульчицькі Софія та Віталій. Палац урочистих подій. Фотосесія в Будинку вчених. Венеція. Готель «Вотер». Знову «Експрессо». «Тірамісу». Пологовий будинок. Синочок Михайлик. Львівська студія бального  танцю імені Кульчицьких. Міжнародні конкурси в Італії. Пенсійний фонд.Ощадбанк. Крем «Корега». Золоте весілля. Львівська обласна кардіологія_____________________________________Похоронні послуги. Личаківське кладовище. Табличка : «Софія Кульчицька    27 лютого 1980р. - 20 травня 2058р._____________________Знову Личаківське. Тепер вже Віталій Кульчицький.

Одне із завдань з предмету "Українська мова в ЗМІ" : "Скласти есе, використовуючи якомога більше екзотизмів та варваризмів". Спробувала щось накинути.

ЇЇ коралове пальто від Котюр із вишневими Шанель недбало лежало на підлозі в коридорі, коли  Марсельєзу награвали на всіх роялях спітнілого від революції Парижу. Медово-кришталевий абажур   відбивав її темну вуаль  на ще темнішому обличчі. Ще вчора була б червона  велюрова блуза, сьогодні – обійдемось чорним трикотажем… Ще вчора  був би крем-брюле, сьогодні – вже нічого. Революція – не для гурмані, коли в кишені закинутого пальто лише чотири франки, а на Великих  бульварах вже давно не чути Берліоза. Ілише малинова вуаль з вчорашнього ще балу  зберігала його запах терпкого одеколону. Мадемуазель Абель сьогодні без парфумів. Ансамбль її мрій застиг ще вчора, коли хтось десь сказав : «Мадам, месьє покинув грішний світ»

Сторінки, скроплені любов’ю

(за романом Колін Маккалоу «Ті,що співають у терні»)

КолінМаккалоу

(нар. 1 червня 1937р.)

  Письменниця великого дарування Колін Маккалоу (англ.ColleenMcCullough) народилася 1 червня 1937р. у м.Веллінгтон  (Нова Зеландія). Із дитинства вона була начитаною дівчиною і навіть пробувала себе у віршах. На жаль, не розгледівши таланти доньки , батьки  змусили Колін вибрати  медицину як майбутню професію(Сіднейський університет).Декілька років працювала за професією, а потім  подалась в Лондон, де взялась займатись науковою діяльністю. Свій дебютний роман «Тім» Колін Маккалоу вийняла із шухляди 1974 року. Світ уже тоді почав закохуватись у її рядки. Та таланти Колін бажали більшої слави, і через три роки був опублікований знаменитий роман «Ті, що співають у терні», який взяв на себе роль міжнародного бестселера і підкорив світові книгарні. 

  « Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті,співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде . А потім ,співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на  найдовшу  та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня,ціна якої – життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах – усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю…Принаймні так каже легенда.»

   «Ті, що співають у терні»(англ. TheThornBirds) – роман,написаний австралійською письменницею Колін Маккалоу у 1977році.  Цю сімейну сагу можна назвати частково автобіографічною, адже сама письменниця була родом з Нової Зеландії, багато переїздила, як і герої роману,а згодом жила у Сіднеї та Лондоні. Важливу роль зіграло й те, що мати Колін так, як і мати Фіона Клірі із твору, була родом із племені маорі - корінного населення Нової Зеландії. Письменниця добре знала історію своєї сім’ї, а тому вправно використала це у книзі, яка підняла її на вершину слави.

«Ті, що співають у терні» - це один з тих нечисленних випадків,коли назва книги одразу налаштовує читача на  певний настрій, у якому завжди більше знаків питання, ніж відкритих відповідей. Головні герої роману  співають свою пісню, не зважаючи на пекуче терня… Та все ж розплата прийде , ціна якої – життя. Історія розпочалась в 1915 році і пройшла через половину століття. В центрі сюжету  - життя сім’ї Клірі, що подолала шлях від новозеландських бідняків до правителів однієї з найбільших австралійських ферм Дрогеди. Роман складається з семи частин, кожна з яких  є продовженням першої і названа іменем героя твору. Автор визначила хронологічні рамки  для кожної з них: Мегі(1915-1917), Ральф(1921-1928), Педді (1929-1932), Люк( 1933-1938), Фіона (1938-1953), Дейн( 1954-1965), Джастина (1965- 1969).  Частини зуміли відкрити про свого героя більш , ніж достатньо, але менш ,ніж треба того, щоб закрити книгу. Початок роману став класичним. З першої фрази автор задає творові ритм. На перший погляд, письменниця майстерно створила портрет чесної сім’ї. Педрік Клірі – багатодітний батько, серед яких лише одна донька – Меган. Все життя він важко працює заради кусня хліба на столі, забуваючи про увагу до дітей,яка їм так потрібна. ФіонаАрмстронгКлири – дружина Педді і мати його дітей,яка пожертвувала власним аристократичним походженням заради чистої батьківської репутації і майбутнього для свого позашлюбного сина Френка, якого вона любитиме понад усе над світі, адже він плід її великої любові до одруженого чиновника. Усі герої роману  сповнені глибокого драматизму, але діють в реальних обставинах. Колін Маккалоу вміло схарактеризувала кожного з  них, звертаючи увагу на дрібниці,які часто-густо відкривають  карти про свої власників. Можна сміливо сказати, що вся книга є однією великою інтригою родини Клірі. Починаючи від загадковості фаворитів Фіони серед всіх дітей і закінчуючи схожістю сина Мегі з отцем Ральфом де Брикасаром. Впродовж усієї книги Колін Маккалоу тримає своїх читачів в тонусі , посипаючи кожну таємницю пекучим перцем.

Кохання, яке заслужило на епітети «чисте» та « справжнє»

назавжди скропило сторінки сімейної саги Колін Маккалоу «Ті,що співають у терні». Воно пройшлось по рядках, залишаючи після себе, мокрі від сліз читачів ,літери...Але  спромоглось не втратити  ту істинну чистоту, ту спокутовану  гріховність, ту велич почуттів, що мали феноменальне самовладання заради можливості стати довершеним священиком. Титанічна любов, що приходить , не спитавши, та йде, не попрощавшись. І  немає значення, ким вони були на час її візиту: маленькою десятирічною Мегі чи на вісімнадцять років старшим від неї отцем Ральфом де Брикасаром, який давним-давно схилив всі свої амбіції у ногах Господа. Але ж кохання не можна стримати, а отже, боротьба священика за власну душу приречена на поразку.

 Боротьба добра і зла у творі розгортається на тлі мальовничої австралійської природи. Кожна картина несе в собі національний австралійський колорит. Його відтворенню сприяють описи побуту, господарства, садів, посипаних трояндами.

Книга «Ті,що співають у тернах» заполонила світ ще у далекому 1977. Та продовжує встановлювати рекорди серед читачів і сьогодні. Згідно з дослідженнями, кожну хвилину продається два примірники у світі. Ця книга – це не просто любовний роман. Це сага , яка помістила в собі вічну боротьбу між добром і злом, між життям і смертю, між гріхом і молитвою, між Богом та жінкою. І попри те, що деякі моменти суперечать законам Церкви, вона таки є тим зразком правильної любові, любові до жінки ,насамперед, як любові до ближнього. Отець Ральф побачив маленьку Мегі ще, коли дівчинці було якихось десять років. І вона стала для нього тим єдиним творінням його життя, цією ідеєю ,яка не мала права на народження. Колін Маккалоу показала всі сторони великого серця Ральфа де Брикасара. Вона спромоглась  знайти серед безмежної відданості Богові місце  для неї – троянди всього його життя…Та Колін Маккалоу відвела особливе місце і для любові жінок із сім’ї Клірі до  плодів їхнього кохання – позашлюбних синів Френка та Дейна. Письменниця показала все те, на що спроможна закохана жінка в години розпачу  і, що рятує її від бажання піти з життя. Вона ще раз і ще раз довела, що непослух Господові карається найбільше і від цього нікуди не втечеш. Все життя Мегі ігнорувала Бога в своєму житті, вважала Церкву конкуренткою, яка забрала в неї повітря – отця Ральфа. І кінець кінцем небесний суд виніс їй найбільший вирок для матері – смерть сина.

Колін Маккалоу вміло розкриває всю боротьбу Ральфа за свою душу,який «був, безумовно, свідомий всіх своїх принад,але ці принади супроводжувалися істинною незайманістю». Чи має право священик на гріх?! Якщо так, то якою має бути кара за скоїне? Один раз покохавши , Ральф зберігатиме любов до  Мегі поряд з любов’ю до Господа. У  молитовнику лежатиме зів’яла троянда як символ його воістину чистої любові , що робитиме цій книзі лише честь. Коллін пішла наперекір всім догмам і переконання, зрівняла із землею будь–які принципи, що стосувались   католицької церкви. Вона показала нам священика, насамперед, як чоловіка, якого лише довгі години,проведені у молитвах, втримали від того, щоб покинути посаду і податись назустріч почуттям. Та попід руку із забороненим коханням в книзі розкрита низка й інших проблем, серед них: проблема віросповідання, проблема сім’ї, дружби, любові між батьками і дітьми, проблема багатства і бідності, впливу в’язниці і фанатичного прагнення до недосяжного. Кожна з них є вершиною героїчного напруження. Також Маккалоу порушує філософські питання буття,аналізує психіку героїв, а конфлікти переважно розгортаються між людьми  з різними світоглядами.

Впродовж усього роману письменниця не докоряє своїм персонажам, не звинувачує їх …Все, що вона собі дозволяє,це показати нам дві сторони однієї медалі, показати наскільки безсилі люди у помсті самому Богові, наскільки болісні поразки в бою з власною долею, наскільки тягар провини породжує страхи перед сповіддю Господові. Таким чином, ми бачимо , що роман-сімейна сага являє собою живий відгук на всі заборони у суспільстві  та в церкві. Читаючи його, можна сміливо сказати, що авторка  не була в опозиції,коли писала майбутній бестселер. Маккалоу була однією з тих, хто найбільше хотів,щоб нещасні були щасливими. Та, попри все, вона видресирувала всі почуття своїх героїв до собачої покірливості та запроторила їх на задвірки проникливого розуму. ЇЇ герої прожили кілька життів за пів століття в боротьбі за самих себе ,але загубились у натовпі швидше,ніж годинник пробив хвилини останнього подиху. Всі вони навчились насолоджуватись вином, не ковтаючи, бути заручником прекрасного, не забруднюючи його, і вірити , що «найкраще досягається ціною великого болю». Книга «Ті, що співають у терні» має свої символи,через які письменниця доносить до нас емоції, що важко передати словами. Вона змушує нашу підсвідомість напружитися і уявити собі «трояндовий попіл» як колір , що перейшов межу від дитинства до жіночності, червону мантію кардинала як символ підвищеної влади над світом, але не над собою, пташку,що співає, як символ терпеливості заради насолоди. Символіка твору пройшлась вітром по сторінках,залишаючи  після себе ,золотом карбовані, символи з подвійним, а інколи -  з потрійним значенням.

Письменниця втілила ідею роману і в темі, і в характерах, і в конфліктах, і в емоційному настрої.  Все зводилось до того, що,яким би не був солодким заборонений плід, за нього прийдеться платити. Почуттями, серцем, врешті-решт -власним сином,але розплата прийде. І ніхто не буде питатись,чи були сили не піти на гріх, чи вистачало віри ,щоб відвернутись від спокуси. Можна бути професіоналом у вихованні власного духу,але бути безсилим перед приборканням мелодій свого серця. Можна бути впевненим у своїй вірі  в Господа,але одного дня опустити голову перед коханням і до кінця життя не насмілитись подивитись у власне відображення в дзеркалі. Що б там не було, але титанічна любов завжди збиратиме  податки… Обережність за нами.

   У 1983 році роман був екранізований в США у форматі телесеріалу під аналогічною назвою «Ті, що співають у тернах» у головних ролях з Річардом Чемберленом(РальфРауль де Брикеасар) та РейчелУорд (Меган «Мегі» Клири). Режисер ДерілД’юк наважився намалювати картину у всіх її барвах та особливостях, перенісши сторінки роману на кінематографічну плівку . Чотири серії,як чотири живих легенди, назавжди стануть фаворитами мільйонів.

«Ті, що співають у терні» - зіркові хвилини незрівнянної Колін Маккалоу. Саме за цією книгою її почав визнавати світ. У її ногах впали тисячі троянд, посипаних славою. Взявши один раз в руки ручку, вона назавжди зайняла собі місце на світовій літературній арені. Пізніше Маккалоу напише ще безліч новел та біографій, детективів та романів,але ,як відомо , «Ті,що співають у тернах» заспівали бездоганно-прекрасну пісню ,ціна якої велика слава та світове визнання.

Крізь голодний подих 1932-1933рр…

  Вона, закутана у гнилу хустину, лежала на долівці в сінях…Її зісохші пальці торкались,давно розплетеної коси,що пам’ятала більше, ніж вся Оксана цілком. Чи  бачила вона ще щось ,окрім смерті, своїми застиглиими очима?! Певно, що ні… Чи хотіла вона хоча б чогось, що б допомогло їй піднятись і бігти, бігти кудись, де не так багато заструплених тіл розкидано по її долі?! Ні! Все її єство бажало одного - тихої, чистої смерті…Та тільки від Бога…Інакше – гріх..

-   Отче наш, Иже еси на небесех! Да святится имя Твое, да приидет Царствие Твое, да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли. Хлеб наш насущный даждь нам днесь; Небо! Поможи! Дай манни небесної погодувати помираючих! Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій.. ..Високі могили повсюди...І знову вони йдуть щодня, щоднини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей,  мільйони погаслих свічей..  Мамо! Мамо!!! Відчуваю , що скоро зустріну вас..Ви зачекайте, я недовго...Пам*ятаєте, ви просили , щоб я не плакала ?  А я не плачу , мамо, чуєте, не плачу...Тільки страшно...Вчора ми ще разом молились: я і Василько...Він так тремтів ,мамо..Знову і знову ковтав сльози. А я тулилась до нього та й собі плакала. А потім він затихі я, змучена днем і голодом заснула, обнявшись із  ним ..А зранку проснулась і відчула на собі важку і холодну ручку ...ручку нашої останньої пташечки..За що , Господи? І тяжко, і сумно, і страшно..я так скричалася, що не могла вже володіти собою..Дванадцята труна лежала на столі нашої, проклятої голодом, хатини...А біля неї маленький чорний шматочок хліба...Поклала йому в ручки  восковий хрестик , і гладила, гладила ті пальчики, які тільки вчора витирали сльози з моїх очей...А сьогодні - закриті гнилою кришкою гробу ...Поцілуйте його ,мамо! А я ?! А я  недовго...Приберу ваші могили в городі завтра, назбираю квітів...Хоч  щось буде по-людськи! А там ...Як Бог дасть...Мені б вже чим скоріше...Сидить у мені чорний стид за наш народ, за ганебну смерть , що тхне зісохшими тілами..Хіба так помирають люди? Я вже давно померла..Вмирала по частинам: з кожним з вас, моїх рідних, найдорожчих, відходила  частина мене...тіло -це лише холодна кров, а Душа вона не вмирає,   душею я з вами...Мамо! Тату! Останні дні, остання путь...Я обіцяю. Та тільки з Богом, як ви вчили...Помолюсь на останок ...Помолюсь за смерть у сні...а то якось страшно самій у хаті лягати у труну....Лиш ті могили в нашому саду втрамбуються літами...А чи доглянуть?Чи згадають? НЕма кому...Ми всі  пішли...Матусю! Одна ще ніч, я  обіцяю....

 ЇЇ тремтячі коліна спробували підвестись…Вони стогнали від болю і браку сили…Та Оксана, збудивши всю себе від обтяжливих думок, підвелась. ЇЇ сіра постать попленталась  до старої лави, покритої чистим лляним простирадлом…Дівчина спробувала  запалити свічку, та її  гарячі сльози щоразу капали на розпечений віск і в хаті ставало до гіркоти темно. Вона тремтячим поглядом дивилась на образ Матері Божої. Підкорений негідниками час розсік її долю на безліч кривавих шматків. Дивитись назад і спробувати пригадати щось хороше в неї не виходило…ЇЇ думки були назавжди вмочені у пекучий біль її серця… Оксана не змогла знайти себе самої у собі. Лише її сіра постать вдивлялася у вічність. Та що побачиш там,де висох рай?! Людей? Птахів? Чи може те, що падаллю гидкою котилося крізь голодний подих 33-х?! 

 Його картини дихають талантом...

Поєднання краси та  вміння дослухатись до власних глибин, відчуття характеру олівця і невід*ємне відчуття смаку - ось основні засади майстерності на шляху до створення живих полотен.

 Молодий італійський художник Дієго Фазо (Diego Fazo) малює картини, які важко відрізнити від справжніх фотографій. У свої 22-а  самоучка встиг оволодіти технікою фотореалістичних полотен за допомогою олівця та  вугілля. Свою кар*єру Дієго розпочинав як майстер тату , проте зараз працює тільки з графікою. Признається,що натхнення черпає від японських художників - Едо і Кацусіка Хокуцай .Багато критиків не дуже горять бажанням вірити любителю ,тому Дієго вирішив сфотографувати кожен свій крок до створення картин. Які ж тепер аргументи висунуть критики на свій захист?! 

Коли фотографія перетинає світ реального.. Коли холодний об*єктив може відчути більше , ніж  гаряче серце... Пам*ять у кадрах або виклик мистецтву - вирішувати нам!

World Men's Day

Панове чоловіки! Якщо жіноче населення вважає, що найближчий сплеск підвищеної уваги до сильної половини людства варто проявляти не раніше, ніж 23 лютого, то ви маєте повне право нагадати, що є й інша гідна дата .

Тепер ОФІЦІЙНО Всесвітній День Чоловіків відзначається у першу суботу листопада .Всім, хто  не знав про такі вельми важливі зміни  в українському календарі  "на перший раз" пробачається і дозволяється перенести свято нашої коханої сильної статі на сьогодні - 4 листопада. Як на подарунок цього дня чоловіки чекають, перш за все, на жіночу увагу. Тому , зі всією наполегливістю, любов*ю та бажанням починаємо штурмувати магазини, пробуджуємо  в собі кулінарні здібності та  вчимо напам*ять (покажемо свою любов!!!) хоча б кілька приємних побажань найдорожчим чоловікам.Крім того, не забудь і про родичів чоловічої статі, друзів і знайомих, подякуй їм за мужність, силу і тепло, які вони нам дарують. Вперед!)

До речі:

• Чоловік уже наполовину закоханий в кожну жінку, яка слухає, як він говорить (Френсіс Бекон)
• Жінки без чоловічого суспільства блякнуть, а чоловіки без жіночого дурнішають (Антон Чехов) 
• Чоловік - істота, протилежна по статі жінці ( тлумачний словник С. І. Ожеговаа).
• Скажіть пристрасно закоханому чоловікові, що кохана обманює його, представте йому двадцять свідків невірності його коханої, і можна тримати парі, ставлячи десять проти одного, що декілька люб'язних слів від неї спростують усі свідчення обвинувачів.(Джон Локк)
• Тільки остання любов жінки може порівнятися з першим коханням чоловіка. (О. Бальзак )
•  Чоловік, якби і зміг зрозуміти, що думає жінка, все одно не повірив би.(Дороті Паркер)